Я давно нічого не писав. Писати означало думати, відчувати, жити. Якась частина мене закам'яніла. Однак я все одно відчув, що якась частина в середині мене болить. Болить через неї.
Бачити її красу. Відчувати що вона поряд. Мати можливість бути поряд, але не мати можливості доторкнутися її. Любити її.
Це питання завжди мучило мене. Те, що людина не може наповнити своєї душі. Навіть якби вона віддалася мені тілом усе одно я б не наситив своєї душі. Навіть якби вона мене любила я б все одно не наповнився б. Душа створена таким чином, що вона майже завжди є пусткою.
І тут є два варіанти. Перший намагатися наповнити цю душу чимось: жінками, задоволенням, грошима, славою, владою, врешті-решт якимись справами. А інший варіант — намагатися вбити у собі всі бажання; нічого не хтіти.
Цікаво, що Христос говорить про те, що треба хтіти — блаженні голодні, спраглі, плачучі.
Мене завжди цікавила історія про Йова. Бог відібрав у нього все, а потім повернув більше, але не те саме. Чи вилікувалася його душа? Чи зцілилися його рани? Цього нема у Святому Письмі. Це скоріше питання філософське, аніж біблійне.
Та в будь-якому разі наші рани гояться, але все одно залишається слід. Слід який ніколи не мине. Так само і у Христа вже Воскреслого все одно залишалися Його рани, які Він показав Апостолу Томі. Саме рани були свідченням того, що Він воскрес, що саме це Він.
Безперечно у Христа рани вже не боліли, однак залишалися.
Це одна з таємниць Всесвіту чого існує біль. Страждання ніби вписано в природу людини. Людина може боятися, намагатися втекти від нього, але все одно це їй не можливе.
Євангеліє говорить про те, що страждання необхідне. Воно не пояснює для чого. Це залишається певною таємницею. Залишається відкритим питанням, що любов для на неможлива без страждання.
Але як жити у цьому вічному стражданні? Як постійно не відчувати покою? Чи не є кращим дійсно стати каменем і все втратити? Перестати відчувати і спокійно жити. Хіба це не варіант замість того, щоб вічно страждати?
Саме про це говорить буддизм. Заспокой у собі всі прагнення. Відкинь усі бажання. Ми ж говоримо про те, що страждання необхідне. Ми не знаємо йому ціни. Ми можемо лише його переживати. Однак Бог може використати його. Для чого нам невідомого.
Страждання очищує людину. Але страждання прийняти, страждання пожертвуване. Страждання з прокльонами нічого не дають. Людина, яка відкидає страждання нічого з цього не отримає.
Нам лише залишається вірити, що наші страждання принесуть якійсь плід. Ми можемо цього не бачити. Це може бути поза зором нашого життя. Лише віра сягає так далеко.
Нам лише залишається стати на коліна і просити Його допомоги витривати цей час, пережити це, принести плід.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Феноменология смеха - 2 - Михаил Пушкарский Надеюсь, что удалось достичь четкости формулировок, психологической ясности и содержательности.
В комментарии хотелось бы поделиться мыслью, которая пришла автору вдогонку, как бонус за энтузиазм.
\\\"Относительно «интеллектуального» юмора, чудачество может быть смешным лишь через инстинкт и эмоцию игрового поведения.
Но… поскольку в человеческом обществе игровое поведение – это признак цивилизации и культуры, это нормальный и необходимый жизненный (психический) тонус человека, то здесь очень важно отметить, что «игра» (эмоция игрового поведения) всегда обуславливает юмористическое восприятие, каким бы интеллектуальным и тонким оно не было. Разве что, чувство (и сам инстинкт игрового поведения) здесь находится под управлением разума, но при любой возможности явить шутку, игровое поведение растормаживается и наполняет чувство настолько, насколько юмористическая ситуация это позволяет. И это одна из главных причин, без которой объяснение юмористического феномена будет по праву оставлять ощущение неполноты.
Более того, можно добавить, что присущее «вольное чудачество» примитивного игрового поведения здесь «интеллектуализируется» в гротескную импровизацию, но также, в адекватном отношении «игры» и «разума». Например, герой одного фильма возвратился с войны и встретился с товарищем. Они, радуясь друг другу, беседуют и шутят.
– Джек! - спрашивает товарищ – ты где потерял ногу?
- Да вот – тот отвечает – утром проснулся, а её уже нет.
В данном диалоге нет умного, тонкого или искрометного юмора. Но он здесь и не обязателен. Здесь атмосфера радости встречи, где главным является духовное переживание и побочно ненавязчивое игровое поведение. А также, нежелание отвечать на данный вопрос культурно парирует его в юморе. И то, что может восприниматься нелепо и абсурдно при серьёзном отношении, будет адекватно (и даже интересно) при игровом (гротеск - это интеллектуальное чудачество)\\\".
